Біля нашої станції є родовища нафти і газу

Біля нашої станції є родовища нафти і газу

Фото: ТСН.ua

Головний по українській Антарктиді розповів про багатства і небезпеки, які приховує шостий материк.

25 років тому, у вересні 1992 року, Україна приєдналася до договору про Антарктику, при цьому не маючи жодної полярної станції, але володіючи чималим вантажем знань та досвіду, здобутими під час досліджень Антарктиди у складі Радянського союзу.

За кілька років, 1996-го, Україні неабияк пощастило - британці передали їй свою станцію "Фарадей", обравши українців серед численних інших претендентів.

Відтоді, незважаючи на великі труднощі довгого шляху до станції та постійні проблеми з фінансуванням, Україна щороку відряджає полярників на дослідження шостого континету.

Організацією експедицій та обробкою отриманих даних займається Національний антарктичний науковий центр, який очолює Валерій Литвинов. В інтерв'ю ТСН.ua він розповів про будні полярників, які цілий рік проводять у відриві від цивілізації, та про багатства і небезпеки, якими так цікава Антарктида.

- Навіщо Україні потрібна Антарктида? Чому вона так прагнула мати полярну станцію?

- Взагалі Антарктида – це суворий материк, який займає 1/10 частину всього суходолу. Морози на полюсі доходять до 80 градусів, навіть майже 90. Половина року – день, інша – ніч. Вітри до 50-60 м/с. Це ж жах.

На нашій станції – у нас там двоповерхова будівля – снігу намітає до даху. Доводиться дуже активно працювати лопатою, щоб зробити проходи між іншими спорудами. Вітри сягають 40 м/с, це дуже сильні вітри. Але на самій станції мороз не перевищує 30 градусів, тому що ми не біля самого Південного полюсу, а на невеликому острові Галіндез, площею в один квадратний кілометр. На ньому немає вертолітного майданчика, і долетіти туди непросто, і прибути взимку, коли лід навколо.

- То чого ж Україна наважилася на таку авантюру?

- Крім того, що там суворий клімат, Антарктида дуже багата корисними ресурсами. Біоресурси в Антарктиці мабуть найбагатші порівняно з рештою біоресурсів на Землі. Це риба, птахи, інші тварини.

Якщо говорити про корисні копалини, то одних лише газу і нафти – як на Аравійському півострові, не менше. І всі дорогоцінні метали там є. Цим вона й приваблива. Це комора на майбутнє.

Зараз там ніхто нічого не видобуває, окрім біоресурсів. Що стосується мінеральних чи газогідратів, діє заборона до 2041 року. Зараз дозволено тільки проводити дослідження і вивчення.

Валерій Литвинов / Фото: ТСН.ua

- Яким документом це заборонено?

- Є документи. Справа в тому, що за три роки буде 200 років, як було відкрито Антарктику. А цього року буде 25 років, як Україна приєдналася до договору про Антарктику 1992 року.

Загалом регулярне дослідження Антарктики почалося, коли було прийнято договір про неї 1959 року. Його було підписано у Штатах, Радянський союз також підписав, а у складі Союзу була й Україна. Тоді Україна була однією з могутніх республік. Все, що було пов'язано з авіацією, космосом, суднобудуванням – все це було в Україні. І туди, до Антарктиди, літали і на "антонівських" літаках, і на суднах, що будувалися у Миколаєві. У Харкові працювали тракторні заводи. І на потужних тягачах "Харків'янках" (антарктичний всюдихід, – ред.) доставляли весь необхідний запас продуктів та інших речей на полярну станцію.

І коли Союз розвалився, всі станції, яких тоді було близько десяти, відійшли Росії. Це було несправедливо, тож українські вчені звернулися до російських, щоб вони хоча б одну станцію віддали. Адже Україна також мала право на це, вона активно брала участь – і технічний персонал, і вчені... Чесно кажучи, Росія вчинила як завжди – нахабно. Відмова була мотивована тим, що усі станції – це єдиний комплекс.

І коли це сталося, бажання працювати там лишилося. І це ж такий багатющий материк. Не побоюся сказати, що багатство України приростатиме за рахунок Антарктиди.

- Але ж там не можна нічого видобувати.

- Поки що. До 2041 року. Звичайно, це дуже велика наукова проблема – як це зробити. Але думаю, що до цього прийдуть.

Ось було 50 років Антарктичному договору, на честь цієї події у Нью-Йорку відбулася нарада, проводила її Гілларі Клінтон як держсекретар США. Ми також брали участь. І відзначалася важливість робіт, які проводять там. Вони потрібні для вивчення історії формування континентів, взаємодії океану з суходолом, тобто ті моделі, які будуються, дозволяють робити якісь прогнози на майбутнє, спираючись на ці реальні моделі.

- Так, виходить, після розпаду СРСР Україна лишилася без станцій. І яким чином тут з'явилися британці? Дуже вчасно, до речі.

- Нам пощастило. На межі століть послом України у Великобританії був великий вчений, академік Сергій Комісаренко. І якось у пошті посла опинилося оголошення про те, що Англія хоче продати свою станцію "Фарадей". Якби це був не вчений, він би не звернув уваги на це, але Комісаренко звернув.

Станція "Академік Вернадський" колись була британською і називалася "Фарадей" / Фото: НАНЦ

- А чому британці вирішили продати станцію?

- У них там загинула людина. Вони не змогли її врятувати, тому що взимку там навкруги крига, авіаційного сполучення немає. Полярнику треба було надати серйозну медичну допомогу, але не вийшло. А всіх полярників у Британії патронує королева. Вона сказала, що така станція нам не потрібна, давайте її продамо і побудуємо іншу, щоб у разі чого туди можна було долетіти, приземлитися, забрати людину тощо.

І ось таке повідомлення про продаж станції потрапило послу на очі. Йому організували зустрічі з керівництвом, з королевою, і тоді вони вирішили перевірити спроможність України – чи зможе вона займатися антарктичними дослідженнями. Адже на станцію претендували ще й інші країни, в тому числі й Аргентина. І ось британські вчені прибули до України, познайомилися з дослідженнями, які проводили українські колеги, й оцінили, що в України достатній потенціал для цієї справи. І Сергій Васильович (Комісаренко, – ред.) ще провів таку роботу, щоб станцію не продали, а передали на певних умовах. Існує думка, що британці подарували станцію, але це не так.

- У Мережі є інформація, що продали за один фунт.

- Так. Реально вони її передали на умовах, що протягом 10 років Україна передаватиме британцям ті дані, які вони раніше самі отримували. І таким чином Україна розрахувалася. Але все одно у них не належить передавати взагалі без грошей, тому вони й оформили такий акт продажу за 1 фунт стерлінгів. Тому й існує така байка про те, що станцію подарували чи продали за один фунт.

Фото: НАНЦ

- Ви говорите, що британці відмовилися від цієї станції, бо не змогли отримати доступ до полярника, щоб надати йому допомогу... А ми якось вирішили цю проблему доступу?

- Як не було там можливості прилетіти і приземлитися літаку, так і немає зараз. Острів маленький, гористий, на ньому немає рівного майданчика. У крайньому випадку там можна зробити вертолітний майданчик. Тож полярникам потрібно намагатися уникати усіх негараздів, але якщо трапляються, то якимось чином з них виходити.

- Скільки зазвичай триває експедиція?

- Експедиція триває рік. Тобто туди ми підбираємо людей. У нас є цільова держпрограма досліджень в Антарктиці. Перша програма, яку ми зробили, діяла від 2002-го до 2010-го року, тобто в бюджеті були заплановані гроші для проведення антарктичних досліджень, в тому числі й на доставку туди. Там були прописані всі логістичні проблеми і завдання, й наукові.

- А як ви підбираєте людей для експедицій? Чи є якась психологічна перевірка? Треба ж цілий рік витримати у суворих умовах.

- На нашому сайті ми вивішуємо оголошення, що триває набір у чергову експедицію. У нас виписані вимоги до тих, хто йде на станцію. Насамперед це мають бути здорові люди, відповідного віку і фаху. Команда поділена на дві частини. Одна частина – це техніки, які забезпечують життєдіяльність станції. Це, скажімо, механік, електрик, системний адміністратор, повар, лікар. Інша частина – вчені, які ведуть моніторинг, спостереження за природою. І SCAR (The Scientific Committee on Antarctic Research) визначив напрями досліджень. Це науки про Землю, про природу, фізичні науки. І от у розрізі цих наук треба проводити дослідження. І ми набираємо вчених із академічних інститутів, з інститутів навчальних закладів.

- Тобто це фізики, біологи?..

- Фізики, біофізики, метеорологи, біологи тощо. І зараз у нас вже діє друга програма, розроблена нами на період 2011-2020 року, в якій у всіх напрямах (біологічні, метеорологічні, геофізичні дослідження) виписані завдання, які потрібно виконати щороку, і так на всі 10 років.

І ми оголошуємо конкурс на тих, хто поїде на станцію. Може поїхати вчений не такого вже високого рангу, бо там проводиться тільки моніторинг, а всі інші розумові процеси, аналіз тощо проводиться вже тут, в інститутах, з використанням наявного обладнання. І цих людей, які працюють в інститутах, не звільняють. За ними зберігається місце, а ми їм сплачуємо відрядні, забезпечуємо продуктами, одягом тощо.

11-та експедиція в Антарктиді / Фото: НАНЦ

- Тобто на своєму робочому місці вони зарплату у цей період не отримують?

- На своєму робочому місці вони отримують зарплату, навіть якщо відсутні. Вона йде їм на рахунок чи її забирають за довіреністю близькі родичі, дружина, мама. Вона зберігається. Більше того, вона за ними повинна зберігатися навіть з коефіцієнтом 1,7. Але це у нас фактично не практикується, тому що всі директори жаліються, що грошей не вистачає.

Зарплату ми платимо технікам, тому що він працює де-небудь на заводі, а тут звільнився [щоб поїхати в експедицію], і ми виплачуємо йому оклад і відрядні. З лікарями і кухарями та ж історія.

- А яка сума відрядних?

- Відрядні, звичайно, слабенькі – 360 грн на добу. Зараз ми намагаємося збільшити, але дуже складно йде. З нашою Верховною Радою дуже важко працювати. Досі немає закону щодо Антарктики. Скільки я не намагався – з однією Верховною Радою, з другою, третьою – з жодною не вдалося затвердити цей закон. Постійно то їм немає коли, то в них кворуму немає.

- Чим важливий цей закон?

- Там мали би прописати соціальний захист. Ось людина перебуває там цілий рік, а можна рахувати стаж як рік за два. А може вихід на пенсію раніше. Тобто такі моменти мають бути у законі прописані. Людина може там і здоров'я втратити, й у відриві від родини перебуває.

- А як полярники переносять такі умови цілий рік?

- У нас там було вже з 200 людей за цей час, і деякі по кілька разів. І їм хочеться повернутися ще. Там команда.

- Тобто не через гроші хочуть повернутися, а з інших причин?

- Гроші також грають роль, але скоріш за все не головну. Деякі, звичайно, приходять і питають: "Які гроші?". Йому кажуть, а він: "Та я й тут такі зароблю". І не їде. А для інших інтерес представляє побути зовсім у іншому світі, де інша природа, незвичайні тварини. І один з одним полярники працюють, якось перевіряють себе. І часто так буває, що колектив складається. Коли повторюються експедиції – багато одних й тих самих людей їде. І начальник експедиції, найбільш досвідчений, гідний з них, підбирає також тих, хто з ним був.

Планету лихоманить: черговий сигнал тривоги лунає з Антарктиди

Планету лихоманить: черговий сигнал тривоги лунає з Антарктиди

- А чи не було випадків, коли так сильно сварилися між собою, що було складно виживати разом в одному приміщенні?

- Ну там не казарма. По-перше, є окремі робочі місця, у кожного фахівця свій офіс, обладнаний технікою, комп'ютером, у них зв'язок з нами. Спальні місця у них в окремому приміщенні. Спальне приміщення зроблено як у вагоні-купе на чотири людини, але зазвичай там перебувають по двоє. Коли наступна зміни приходить, то ще двоє заселяється, але це лише на перезмінку. І, припустимо, є шість купе, і в кожному по дві людини живе.

- У команді зазвичай 12 полярників?

- Так. А на перезмінку приходить ще 12. Одні здають, інші приймають. Передачу зробили, на станцію все потрібне на рік привезли і для роботи, і для життя.

- А хто контролює роботу полярників? Виходить має бути високий рівень самоконтролю? Людина встає вранці, знає, що їй потрібно зробити...

- От коли вони їдуть, то тут в центрі вони отримують технічне завдання. І в цій програмі розписано: що зібрати, в якій кількості тощо. І кожен тиждень вони присилають звіти. Тиждень пройшов і метеоролог пише: яка була температура, який тиск, вітер – за своїми приборами вони все пишуть. Це перетворюється на потужну статистику, яку тут вже сидять інші "головастики" й аналізують.

- А працюють полярники в основному на станції чи доводиться далеко виходити?

- Звичайно. Там близько десяти споруд. Одна будівля головна, там офіси розташовані, спальне приміщення, бібліотека, більярдний зал.

- А чи є Інтернет?

- Інтернету немає, тому що у нас грошей немає. Зв'язок у нас з ними через космос, через супутник. Можна хоч кожен день розмовляти. Ми їм дозволяємо, але тоді самі й оплачуйте.

- Це недешево?

- Так. Центр сплачує за щотижневі передачі даних, бо це в рамках програми. А дзвінки додому, дружині, дівчині – це вже приходить роздруківка від провайдера і ми дивимося і їм відправляємо.

Фото: НАНЦ

- А дорого коштує хвилина дзвінку в Україну?

- Я не дивився, скільки коштує хвилина. Я дивлюся, скільки хто платить. От за місяць дехто платить 50-100 грн, а у декого рахунки і по тисячі гривень. Усе залежить від того, скільки він наговорив.

Є такі мовчуни, може, в нього вдома нікого не лишилося, йому нікому дзвонити. А є такі, хто не може жити без того, хто лишився тут. У декого там і по дві тисячі буває. У нас був один, який половину свого заробітку спускав, у нього тут кохання лишилося. Раніше ще було й листи писали – це дешевше буде. Але зараз їх уже ніхто не пише.

- А як листи вони відправляли?

- Електронкою через супутник. Там можна і голосом, і текстом. І лист коштує дешевше, скільки там кілобайтів пройшло. Але я вже давно не бачив, щоб хтось писав листи. В основному вони переговорюються. У них постійно зв'язок із домівкою.

- Давайте повернемося до розпорядку дня.

- У кожного свій розпорядок дня, бо у кожного своє технічне завдання, що він повинен зробити. Там є черговий, який чергує цілодобово. І вночі він робить якесь прибирання, бо вдень всі заважають, а так нікого немає і він має змогу прибрати.

А метеорологи працюють і в нічні години, тому що вони кожні три години передають дані у метеоцентр тощо. А їх там зазвичай двоє чи троє.

- А за межі станції доводиться виходити?

- Обов'язково. Особливо біологи і геофізики ходять за межі станції. От біологи вивчають популяції пінгвінів, птахів, записують, коли у них спаровування йде, коли вони висиджують, виношують.

Фото: НАНЦ

- Я так розумію, що організація експедиції зараз пов'язана з проблемами?

- Організація експедиції – це найскладніше питання. В України зараз немає свого судна. А коли немає свого судна, то потрібно фрахтувати його за кордоном. І там все ми повинні купувати – харчі для станції на весь рік, 200 тонн палива тощо. Оскільки судна в Україні немає, то те судно, яке там зафрахтуємо, на ньому все й буде відправлено, що там за кордоном буде куплено.

- Тобто в Україні закупити неможливо?..

- А далі як? От закупили цілий контейнер і далі? Все одно треба туди відправити. А це ж 15 тисяч кілометрів, він же їхатиме туди більше місяця. А коли там, то там же ближче.

- А 15 тисяч кілометрів – це відстань від чого до чого?

- Від України до станції. Коли у нас були свої судна, було чотири експедиції, і вони йшли через океан 40 діб. А зараз – за два дні долетіли. Так чи є сенс?

Фото: ТСН.ua

- А який зараз маршрут полярників до станції?

- Спочатку летять до Європи (Париж, Мюнхен або Мадрид), далі трансатлантичним рейсом до Буенос-Айреса, Аргентина, там пересадка на місцеві авіалінії та переліт до аеропорту Ушуайя, де вже чекає судно. А там 1,5 тисячі кілометрів і три дні до станції.

- Судно вже зафрахтоване чекає?

- Так, там той, хто з нами працює, поставив все: контейнер із продовольством, воно стоїть заправлене. Тобто все, що потрібно, вже на судні. Прилетіли, сіли і пішли. Три доби йдемо до станції. Прибули на станцію і ще три-чотири доби займає розвантаження судна.

Фото: НАНЦ

- Тобто дешевше було б зібрати все необхідне в Україні і своїм кораблем усю цю відстань поплисти?

- Та ні, це ж жах, можна з глузду з'їхати.

- Тож як було б краще?

- Що значить йти на своєму судні. Своє судно потрібно, але нехай воно тут вже буде (у порту Ушуайя, – ред.), стоїть, ловить рибу тощо. А ми прилетіли – у своє судно сіли і пішли. А коли воно стоїть в Одесі чи Севастополі, як це було раніше, йому ж треба дорогою зайти у десять портів, щоб заправитися. А його можуть не прийняти через якісь документи, очисні споруди, і сказати, щоб стояли на рейді. Потім потрібен лоцман, команда – це теж все гроші. Це жахлива складна дорога. І поки вони йдуть, то треба годувати і команду, а не тільки своїх полярників. Бувало, що і команда може з'їсти те, що було заготовлено для полярників.

- Зараз держава не виділяє достатньо коштів, щоб відправити експедицію?

- Щодо грошей – це окреме питання. Багато грошей не буває. Завжди на щось не вистачає. У нас 86% грошей йде на експедицію, а решта – на зарплату, комунальні.

- А яка це сума?

- Десь 50 млн грн коштує одна експедиція. І більше 40 млн грн йде на перельоти, судно. Є витрати тих перевізників, окрім того, що вони нам купують. Тому наша найважливіше завдання полягає в тому, щоб держава хоча б за $ 5 млн купила нехай і вживане, але хороше судно. І це судно може бути багатоцільовим. Коли у нас тут зима, в Антарктиді літо, і ми можемо там працювати. І всі можуть користуватися одним судном, щоб воно не стояло. От, наприклад, в Академії наук є програма морських досліджень, у них теж немає судна. Це одна з проблем, яку потрібно було б вирішити. І я буду битися за це. Ми вже почали її розкручувати. І друга проблема, яку треба вирішити, – це ухвалити закон. Якщо два ці питання будуть вирішені, ми зможемо вже більш менше вдихнути. І в нас не буде таких мук, як цього року.

Фото: НАНЦ

- Які проблеми були з відправкою цьогорічної експедиції?

- Півроку тривав тендер, півроку боролися.

- Тендер на що саме?

- На виконавця цієї ротації полярників. Ми оголошуємо тендер, що потрібна компанія, яка купить все, що потрібно, і доправить. У компанії має бути судно, в іншому випадку вона має зафрахтувати його. А той, хто не має свого судна, домовляється з кимось із туристичних суден. В Антарктиді розвинутий туризм. За антарктичне літо – грудень, січень, лютий і трохи березня – там буває до 40 тисяч туристів. Туристичне судно виходить з Ушуайя, возить їх станціями, де вони фотографуються з тваринами, обмінюються сувенірами з полярниками. І коли туристичний сезон завершується, з ними можна домовитися про ще один рейс. Тому нам не потрібно, щоб наше судно стояло в Одесі. Нехай стоїть собі там і ловить рибку або возить туристів, а коли нам потрібно – раз і відвіз.

- Тобто полярники проводять екскурсії для туристів?

- Наша станція дуже відвідувана. На ній бувало до 4 тисяч туристів за весь сезон, працювати немає коли. Начальник станції має право сказати, що ми зараз не можемо, до побачення. Але полярникам теж вигідно зустрітися з новими людьми, там же цілий рік самі чоловіки навколо. І туристи щось можуть привезти, полярники можуть якісь свої сувеніри продати. Або ще люблять самому собі листи відправляти через туристів – приїжджаєш додому, а тобі з Антарктиди лист.

- А які сувеніри? Щось спеціально везуть звідси?

- Роблять нашивки, де вказано, яка це експедиція, гарні. Чи якісь значки тощо. Я у цю справу не втручаюся, головне, щоб вони все робити охайно, не зіпсували імідж держави. Ну наче все гаразд.

Глобальне танення: НАСА спрогнозувало всесвітній потоп, що зачепить Україну

Глобальне танення: НАСА спрогнозувало всесвітній потоп, що зачепить Україну

- Робота полярників по суті полягає у моніторингу, а чи бувало, що робили якісь відкриття? Чи знаходили щось нове?

- Є статистика щодо відкриттів, так одне може бути раз на 20 років. У нас є не сказати, щоб відкриття, а от визначені родовища в районі нашої станції. Там є три родовища нафти, чотири родовища газу.

Як таких відкриттів у нас немає, але є результати досліджень, які дають дещо особливе. Наприклад, наші біологи створили ліки на основі антарктичних мікроорганізмів, які живуть там в екстремальних умовах і мають екстремальні можливості. І ці ліки допомагають навіть від раку четвертого ступеня. Називаються "Меловіт". Вони зареєстровані, були проведені дослідження на тваринах. І продовжують працювати над тим, щоб зробити ці ліки доступними для людей. Необхідно ще провести доклінічні випробування на групі людей. А це потребує значних грошей і тривалого часу. Тобто використовуючи екстремальні можливості цих мікроорганізмів, можна створювати ліки, косметику. Це називається біорозвідка і на цих дослідженнях із біорозвідки заробляються мільйони доларів.

- А яким чином заробляють ці гроші?

- Створюють препарати, отримують ліцензії на право їхнього використання.

- А хто може отримати ліцензію?

- Вчені або інститут. Скажімо, наш біологічний інститут Університету імені Шевченка отримав ліцензію на "Меловіт". Вони на свинях випробували. От свиня опоросилася, і з 20 поросят 3-4 обов'язково помруть. А під впливом цього препарату жоден не помер.

- Тобто ці ліки не тільки від раку?

- Вони протизапальні, протистресові й протионкологічні.

- А якісь подібні випадки ще є?

- Поки більше нічого. Ніхто ж не хоче витоку інформації. Але те, що робота ведеться у цьому напрямі, і те, що є результат, це очевидно.

- А що відомо про досягнення вчених інших країн, які проводять дослідження в Антарктиді?

- Там більше використовують для створення косметики, вона користується значним попитом і дає хороший результат.

- Давайте повернемося до життя полярників на станції. Як вони пересуваються територією між будівлями і за межами станції?

- Якщо десь поряд, то вони просто ходять, а так у них є аеросани Ski-Doo.

Полярник на аеросанях Ski-Doo / Фото: НАНЦ

- А наскільки далеко відходять від станції? Хоча ж там же острів...

- За межі острова також виходять, вони мають човни "Зодіаки". Ті, хто займається вивченням морських тварин, сідають на човен, їздять на інші острови. Це більш складний вояж, тому що треба обов'язково дотримуватися заходів безпеки. Там має бути зв'язок зі станцією, і запасні деталі для двигуна, які там можуть зламатися.

- По одному в море не ходять?

- Ні, три людини мінімум. І повинен стояти запасний човен на випадок, якщо щось станеться, якщо вони виходять на зв'язок, говорять, що аварія... Був такий випадок, коли я був на станції. Тоді вони не встигли зробити весь обсяг роботи, лишався ще один острів. І вийшло, що двигун заглухнув, і їх несе в океан, а там вже хвилі чотири бали. Стемніло, двигун не працює, вийшли на зв'язок і батарейка сіла – жах.

- І як вийшли із ситуації?

- Тоді була перезмінка, на станції стояло судно, у них свої "Зодіаки", свої можливості і я попросив, щоб капітан виділив своїх досвідчених драйверів. І вони на своєму "Зодіаку" пішли, тримали зв'язок, плюс у них була навігація і могли побачити на екрані, як один човен наближається до іншого. Але айсберги заважали їм бачити один одного. От вони на екрані наче поряд, але кажуть, що ми один одного не бачимо. Тоді я кажу, давайте судно вперед с прожекторами... Але все добре завершилося, вони їх побачили, взяли на буксир, притягнули.

Полярники на одному із "Зодіаків" / Фото: НАНЦ

- А чи були ще якісь екстремальні ситуації?

- Таких наче не було. У нас є ще морські біологи, які зі спорядженням пірнають. Я просто дивуюся їм. Іноді вони ж можуть зустрітися там з небезпечними хижаками. Був випадок, коли англійську біологиню схопив морський леопард, пірнув із нею і все. І вона загинула.

- А чому він її схопив?

- Вона близько ходила берегом. А він накинувся на неї, затиснув іклами і все. Тому там треба бути дуже і дуже обережними. У нас коли хтось кудись йде, то обов'язково на дошці пише: хто, куди пішов, коли повинен повернутися. І черговий контролює. Час, коли він повинен зателефонувати, – а дзвінка немає. Відтак починається занепокоєння, на нього намагаються вийти, спитати, в чому справа. Тут контроль має бути дуже жорстким.

- Які ще небезпеки очікують на Антарктиді?

- Потужні птахи там літають, але ті в основному розправляються з пінгвінами. От пінгвін висидів два яйця – рідко у них висиджується двоє пінгвінят, тому що другого вкрадуть обов'язково.

- А які це птахи?

- Буревісники, наприклад. Вони гігантські. Розмах крил – ледь не два метри. І ще я бачив, як морський леопард схопив пінгвіна, помотав його туди-сюди – дивитися страшно на цю розправу. Така природа там. Є у нас ще таке відео, коли пінгвін втікає від косатки, і та його вже майже наздогнала, а той вскакує в наш човен.

Пінгвін врятувався від косаток, застрибнувши у човен полярників

Пінгвін врятувався від косаток, застрибнувши у човен полярників

- А птахи також і на людей можуть нападати?

- Вони не нападають, але якщо заґавишся, то можуть.

- А щодо погоди. Зараз там літо?

- Закінчується. Офіційно літо – грудень, січень, лютий. Поряд з груднем і листопад може бути непоганий, а після лютого – березень. От ми в кінці березня туди прийдемо. Раніше не вийде, у зв'язку з затягнутим тендером.

- Але вже все готово?

- Ще не все, лише починаємо набирати оберти, коли вже повинні були все скінчити. Вийшло так, що були кілька учасників тендеру, і серед них були... всі, хто подали, хочуть заробити, і вони бачать, що у нас в бюджеті 50 млн грн. Але для цього вони повинні мати своє судно, і саме таке, яке підходить. Бо будь-яке судно туди не пройде. Там є обмеження щодо заходу. Тож ми не проти якоїсь команди, ми проти тих можливостей, які в них є.

- Це якісь українські фірми?

- Ні. Зазвичай українських немає. Але цього року буде українська, яка попсувала нам нерви. Вона виставила такий пароплав, який не влізе в ту протоку. 80 тисяч тонн водотоннажності – рибний завод, що плаває. Нам не потрібен пливучий завод. Нам потрібно невелике судно, 2 тисячі водотоннажності. Це була битва.

- В результаті змінили судно?

- Все ж таки у них немало лобістів, як у нас заведено. Але нам вдалося продавити, щоб вони змінили пароплав.

Буревісник / Фото: НАНЦ

- Тож, повертаючись до погоди, яка зараз температура, коли вже скінчилося літо?

- Там вважається, що десь 15 квітня навігація скінчилася. Тоді вже потрібні криголами, і то не кожен пройде. Тож експедицію потрібно доставити туди і забрати попередню зміну, поки є навігація.

- Взимку морські біологи вже не працюють у морі?

- Ні, вони вже працюють з тими, хто бігає по поверхні. Пінгвіни, птахи тощо. А морські тільки влітку, коли можна пірнати, фотографувати.

- Яка в основному там буває погода? Чи бувають заметілі, бурі чи це більш спокійна ділянка.

- В основному там більше похмурих днів. Вітряна, сувора погода. Хороша, приємна погода може бути рідко. Може і сонечко вийти, але це буває рідко. В основному заметіль, сутінки.

- А як полярники відзначають свята, дні народження?

- Таке, звичайно, буває. Кожного дня там готує кухар, а на суботу і неділю готує начальник станції. Традиція така. До речі, на нашій станції якось була принцеса Англії. Вона вирішили поцікавитися, а як ідуть справи на їхній колишній станції. Судно підійшло і стояло на рейді, з нього піднялися два вертольоти. На одному вертольоті – вона і її чоловік, а на іншому – супровід.

Було попередження, що вона буде, і наші знали, готувалися там, приготували святковий обід, спекли торт. Її чоловік попросив добавки торта. І вони планували провести там дві години, але затрималися на три. А принцеса – спортсменка з кінної виїздки. І якось вона була у Києві на змаганнях. І принцеса сказала, що була в Києві, і він їй дуже сподобався, але на нашій станції їй сподобалося більше.

Принцеса з чоловіком у компанії полярників / Фото: НАНЦ

- Алкоголь на станції заборонений чи ні?

- Якось я підписував ці норми у МОН, вони затверджені. І там було написано, я вже не згадаю, що саме – вино чи горілка. То Ярослав Степанович, заступник міністра, побачив і питає: "А що це таке?" Ну я кажу: "Ярослав Степанович, ну якщо людина тут вдома випивала, то там їй не можна?" - "Згоден. Але я цього не бачив". І розписався.

- Яка ваша думка щодо глобального потепління? Дехто каже, що це насправді міфи.

- Є інформація, що за рік в Антарктиді 30 тисяч кв. км криги тане (приблизно як площа Київської області, – ред.). Зараз ще були виявлені під кригою річки, через які відколюються айсберги. І є такі просто гігантські айсберги, які плавають. Тобто потепління триває, але повільно. Були дані, що за 50 років потепліло на 1,5 градуса. Тим не менш це, ймовірно, відбувається. Як довго це триватиме – важко сказати, тому що за цим варто весь час спостерігати.

- Чи можливо, що Антарктида розтане – років так за сто?

- Поки що про це зарано говорити.

- А що до тієї величезної тріщини, яка нещодавно підняла хвилю занепокоєння...

- Це ж сталося в результаті протікання цих річок під кригою. Ось вони і розкололи. І це не одна річечка. Їх декілька, от вони свою справу і роблять. Те, що ми зараз знаємо, – це далеко не все. Антарктида впливає на загальний клімат Землі. Це гігантський материк. Але його стан змінюється. І причому зміни у Західній Антарктиді відрізняються від тих, що відбуваються у Східній, де не помітно цього потепління. Настільки все непросто. Дуже багато є явищ, які діють, і їхній вплив може бути випадковим. І щоб передбачити щось, треба дуже довго спостерігати, щоб сказати, як буде. От зараз є результати спостережень на 50 років, а мине ще 50 років і виявиться, що це якась чергова хвиля. Тобто прямої залежності ніхто зараз не визначить.

Фото: НАНЦ

- Сім держав заявили про свої територіальні претензії в Антарктиді. А на яких підставах це було зроблено та до яких наслідків може призвести?

- Те, що є в Антарктиді, – нічиє. Воно нікому не належить і належить всім. Це прямо прописано в законі, тому ніхто не має права сказати "це моє".

- А якщо, наприклад, Штати чи Росія захочуть загарбати якісь території?

- Ніхто їм дозволить. Це буде міжнародний скандал.

- Росії також не дозволяли в Україну заходити...

- Ну просто в Росії зараз такий керівник, який що хоче, те і робить. Але він формує свій імідж таким чином, що всі починають негативно до нього ставитися. Але це ж не може тривати без кінця. Це колись скінчиться, він також не вічний. Його і там засуджують, і далеко не всі підтримують.

- Цікавить, як довго Антарктида лишатиметься нічиєю. Можливо, що рано чи пізно хтось зробить перший крок.

- Ні, винятків не буде.

- На початку розмови ви зауважили, що Антарктида для нас цінна саме ресурсами. Тобто все одно є думка, що рано чи пізно ми зможемо їх використовувати?

- Так, але всім цим процесом заправляє Секретаріат Антарктичного договору. Всі питання приймаються консенсусом. От вони розглядають питання побажань якоїсь країни, і рішення приймають голосуванням і лише за повної згоди всіх країн. Якщо вона хоче чогось, що не вступає у протиріччя з якимось чинним законом, то немає питань. Якщо хтось не згоден, тоді – ні.

- Яким ви бачите майбутнє Антарктиди через 10 років?

- Я думаю, що її статус лишиться колишнім. Вона буде таким материком для всіх. Кількість держав, які приєднаються до Антарктичного договору, збільшиться. Це не буде погано. Співробітництво всередині буде покращуватися. Той, хто має більше можливостей, допомагає іншим.

У нас є близько 15 договорів про співробітництво. Ми, наприклад, можемо попросити китайців підвезти нас. А турки хочуть ще раз поїхати на нашу станцію, минулого разу їм сподобалося. Наступного року вони взагалі хочуть на зимівку прийти. Тобто така кооперація розростатиметься. І тут немає підстав для того, щоб перешкоджати цьому.

Звичайно, можуть втрутитися якісь комерсанти, але спочатку укладається договір про наукове співробітництво. І це стосується не тільки науки, але й процвітання держави. І хто скільки вніс, той стільки й може отримати. Я думаю, що тут перспективи хороші в плані співробітництва, Антарктида може об'єднати більше держав навколо себе.

Розмовляла Ольга Скичко

Повʼязані теми:

Наступна публікація