Тимощук влаштовує мені психологічний терор

Нещодавно футбольний світ вразила історія Надії Навроцької, дружини Анатолія Тимощука, про сімейний скандал з чоловіком.

Під Мюнхеном, в будинку Тимощуків, на болісні теми з нею поспілкувалася кореспондент Ярослава Шумик. Раніше тут не бувала жодна з українських телевізійних груп.

- Я з весни з твоїх постів у Facebook помітила, що щось не так. Ти говорила натяками, не називаючи імен. Після твого інтерв'ю, що шокувало, 10 червня для мене пазл склався. І все, про що я підозрювала, виявилося реальністю. Чому ти саме зараз вирішила говорити вже без натяків?

- Розумієш, цей процес він досить довгий, вже другий рік триває. І моєю метою не було комусь про це розповідати, в мене є з ким поговорити про це. Ні інформувати, ні розбивати образ, який ми створювали, я і Віталій (Віталій Юрченко, прес-секретар Анатолія Тимощука). На сьогоднішній день десь підійшов такий момент, небезпечний для мене і моїх дітей, це був єдиний вихід - взяти, встати і сказати: "Ось дивіться, до того як мене "били" умовно, психологічно, психотерор такий робили, у зачиненій темній кімнаті, то тепер я просто вимкнула світло".

- Тобто, ти була ініціатором розлучення?

- Так. Анатолій про це знав, слав мені на підтвердження СМС-повідомлення, фотографії документів, які до нього прийшли, посилав людей, які з нами працюють, забрати папери з російського суду.

- А чому з російського?

- Тому що він жив у Росії, влітку 2014-го року. Після того, як я це ініціювала, ми намагалися якісь спроби… він приїжджав, відбувалися між нами якісь незрозумілі взаємини.

- Ти можеш назвати одну конкретну причину, чому ти взагалі подала на розлучення?

- Поверхневі стосунки. Це якщо так зовсім глобально. Розумієш, ми 20 років разом. Я завжди в усьому намагалася бачити краще. Завдяки цьому, можливо, я для себе створювала якісь ілюзії, сама в них входила - і ще там скажіть мені щось погане про нього! Ви що!!? Він такий добрий, і все таке. Я, можливо, не бачила очевидних речей.

- Я не знаю вас 20 років, але останні років 7 точно стежу за розвитком кар'єри Тимощука. Усі досягнення і трофеї Анатолія не можна вважати винятково його трофеями, вони належать його команді. А ти невід'ємна частина тієї команди. Це і твої здобутки. Адже ти багато років формувала імідж Анатолія. (Надія починає плакати). Ти на тій стадії, що не боїшся втратити те, що будувала 20 років?

- Ти розумієш, аби берегти щось ефемерне, ілюзорне задля того, щоби зараз там психіка якихось уболівальників витримала. Це моя особиста проблема, я проходила через розбиття ось цих усіх ілюзій, я могла з тим спокійно залишитися жити далі, і будувати своє життя, і все було би добре. Але, наразі, на сьогоднішній день відбуваються якісь судові процеси у Луцьку під егідою того, що я з дітьми живу в Луцьку. І Толік, він заявляє, що це останнє наше місце проживання в Луцьку. У мене в'їзд в Україну, прикордонники можуть подивитися, останній раз був на чемпіонат Європи у 2012 році. На 2 тижні рівно. Це єдиний, взагалі, в'їзд дітей до України. В нашій Україні може бути абсурдна ситуація, є докази того, що я живу тут, німецька сторона надає докази.

- Яка кому різниця, де ти живеш?

- Велика різниця. Якщо я живу тут, процесуально я подала на розлучення тут. Не можна заводити ще таку саму справу, це міжнародні домовленості. Це питання до іншої сторони, до Толіка питання - в чому проблема, у нас шлюб український, ось, будь ласка, німецький суд, ми просто розлучимось. У чому проблема?

- У чому?

- Тому що тут буде так, як все має бути. Буде по правді. Ось почався процес розлучення в Німеччині, чого Толіку його уникати? Тому що в Україні легше скерувати-зманіпулювати законом? Тому що ти великий футболіст. Більше того, почався судовий процес у Луцьку, дуже цікаво. Мене не попередили. Заочно, з малолітніми двома дітьми, уявляєш, десь там, в Луцьку, якась там суддя Пушкарчук тихесенько розвела в один день.

- Тобто, ти подала на розлучення в Німеччині влітку 2014-го, а він в Україні восени 2015-го. Ви обоє хочете розлучитися, правильно ж?

- Він хоче проштовхнути думку, що ми не живемо разом дуже довго (Із червня 2013-го - прим. авт.). Що ніколи не було Санкт-Петербурга, і я ніколи не літала на Лігу чемпіонів. Що ми не їздили відпочивати.

- І на що це вплине?

- Я думаю він хоче прибрати якусь частину з розподілу майна. Він продає ці всі роки нашого життя за гроші. Травмує психіку дітей, що цього не було, зітріть це, забудьте. І небезпеку я вбачаю в тому, що заберуть дітей.

- А чому ти так вважаєш?

- По-перше, він колись мені казав це. Якби ми з тобою розлучалися, я би в тебе забрав дітей, бо в кого грошей більше, той і правий. Я розплакалася тоді, він каже, на що ти звертаєш увагу? Я таке сказав, я там не подумав-сказав.

- А далі він робив заяви чи дії конкретні в процесуальних речах, через що ти бачиш, що дітей хочуть забрати?

- Він пішов сюди до суду. Написав, що не знає де його діти. Тут батьківські права діляться на 3 частини: бачити-спілкуватися, друге - це все, що належить до підписів, і третє - це право вирішувати, де проживає дитина. Ось цих двох прав останніх він мене хотів позбавити. Мені надходять документи, там написано - жахи-жахи-жахи, її терміново треба позбавити цих всіх прав. Все, зараз, каже, до тебе прийде Югендамт (Відомство з прав дітей) перевіряти, що там діти їдять. Такий абсурд. Я кажу, як нам дітям це все пояснити, от прийдуть перевіряти органи опіки, як нам дітям це пояснити (плаче).

- Які основні причини були у тій заяві?

- Ну дивись. Тому що я рано народила дітей (у 6 місяців - прим. Авт.), тому що моя мама лежить хвора в Луцьку і я за нею особисто не доглядаю, але, виявляється, надсилаю їй гроші. Потім що ще. Він великий футболіст, він перерахував, що навіть, коли він прийшов до "Баварії", то в перший сезон "Баварія" щось виграла. Навіть це було аргументом, чому у мене так важливо було забрати дітей. Як результат, органи опіки прийшли, поспілкувались із дітьми, подивились умови, все ясно, зрозуміло, поспілкувались зі мною, поспілкувались із Толіком. І сказали - все, мати ніякої шкоди не робить. Чому я відчуваю небезпеку сьогодні? На сьогоднішній день луцькі суди зовсім ігнорують якісь закони. До того ж батьки Толіка пішли до місцевого суду, ну він не отримав дітей таким чином, за такою схемою, він пішов з іншого боку тоді. Вони заявили, що Толік у них єдина дитина, і Міа та Ноа у них єдині внуки. Вони, по суті, відмовилися від своєї доньки Інни та від Мирослава, внука. І що це я така погана, я не даю бачитися з дітьми, і вони не можуть подзвонити. Ну, як не можуть подзвонити? Вони не телефонують. Востаннє вони дзвонили на день народження дітей. В чому я вбачаю цю небезпеку, це в тому, що вони сьогодні заявляють, ідуть таким шляхом, щоби суд мене змусив дати дозвіл на вивезення дітей до України.

- Є конфлікт, і конфлікт болючий для всіх. Але те, що бабуся і дідусь хочуть бачити внуків, здається нормальним.

- Вони можуть подзвонити. Для початку - подзвонити. Ті, хто хоче бачити внуків, вони дзвонять своїм внукам. Послати листівку, СМС, дайте з внуками поговорити, де це все?

- Ти хочеш сказати, що раніше таких активностей не було, а тепер, коли конфлікт..?

- До літа минулого року вони дзвонили дітям десь раз на 4 місяці. Останній раз вони їх бачили весною 2014-го в Санкт Петербурзі, вони до нас у гості приїжджали.

- Пам'ятаючи той факт, як ви народжували дітей, на шостому місяці, і якби це було не в цій розвиненій країні, я не знаю, як це могло би бути. І не хочеться про це навіть думати. Було тяжко спочатку тобі, але я впевнена, йому теж не було легко. І ви пережили, і ви виростили, є дітки прекрасні. Спілкуючись з вами обома в різні часи, люди такого рівня інтелектуального розвитку, вони не те, що можуть, вони мають знайти спільну мову. (Надія починає плакати). Коли йдеться про дітей, у вашому випадку, вони - це ваше диво. Невже ви не можете знайти спільну мову зараз насправді?

- Він мені оголосив війну, ти розумієш? (у сльозах) Він написав мені: "Все, готуйся. До чого? До війни. Я тобі оголошую війну. Показати? (дістає телефон)

- Це такі СМС? Коли це було?

- У кінці минулого року, перед тим, як піти до суду. Свою переписку я тобі можу показати, якщо мене і за це не засудить луцький суд. Ну, ось (Показує повідомлення на телефоні). Вибач, я там теж відповідаю - добре, але що ж відповісти на війну?

- Яку роль батька своїх дітей ти бачиш у їхньому нинішньому житті та майбутньому?

- Я створювала своїм дітям ілюзію про тата. Який сильний тато? Покажіть! Вони ще такі бейбі, показують: "Ууу!" Толік, кажу, треба ось так, чи ось це. Я цього не зауважувала в собі. Воно було натуральне, допомогти йому, підказати. На сьогоднішній день, я думаю, він втрачає цей зв'язок. От є питання, які потрібно вирішити разом. На сьогоднішній день він не дає підпису на подовження паспорту, на вирішення щодо документів, щодо їхнього проживання. Він просто сміється: "Іди. займайся судами, хахаха, витрачай свої гроші всі на суди". Аліментів він не платить.

- Ти подавала на аліменти?

- Так, тут подали, але знову ж таки, він зараз втікає від німецького суду, він не дає своє місце прописки, де він живе (щоб надіслати документи - прим. авт.). Він по 2-3 місяці не телефонував дітям. А коли я навесні 2014-го дізналася про його 10-річну аферу, я була настільки вражена, що він мав влітку приїжджати, я йому казала: "Будь ласка, дай час відійти". Є така фанатка у Толіка, ми сміялися з Віталієм (Віталій Юрченко - прес-секретар Тимощука), вона десь там на форумах в Санкт -Петербурзі, ще в перший наш приїзд у Зеніт (2007 р.), вичитала, що в Толіка є якась там коханка. І вона їм там сказала: "Ви що?!" Саме 2007-го почалися промовки мені, наче він подружку знайшов. Він віддав їй телефон, який я в руках тримала. Вона мала один із контрактних телефонів, які я тримала в руках. Для мене це був зрив мізків. Тобі хочеться глибини у взаєминах, ти її не знаходиш. Думаю, він взагалі не здатний на цю глибину. Якісь речі такі, сентиментальні, болючі. Він занадто жорстокий.

- Ти заявила про ваше розлучення в день початку чемпіонату Європи. Ймовірно, останнього великого турніру в кар'єрі Анатолія Тимощука, гравця збірної. Що ти хочеш донести цією публічністю?

- Небезпечно. Без судової системи в Україні гаплик всім. Тільки те, що я, мої діти мали таку невдачу. Виходить, якщо народитися з українськими паспортами, ця судова система закручується так, що вона стає небезпечною. Ти уявляєш, що можуть зробити з іншою жінкою? За що це зараз? Війна - не війна. Це немає сенсу. Тому що з кожним з нас можуть зробити все, що завгодно.

- Ти сказала слово "війна". У нас в Україні останні 2 роки всі дуже добре знають, що таке війна. Ти людина, яка 20 років формувала і імідж Анатолія, і прес-секретарем була, і менеджером, і всім іншим. В Україні багато хто ставили собі запитання про позицію Тимощука стосовно війни, стосовно окупації Росії. У нас є футболісти які не просто заявляють, вони є локомотивами зборів волонтерських. Чому Анатолій мовчить?

- Коли почалася ця вся у нас колотнеча, до того ми говорили з ним - давай так, давай зробим це. Єдине, що я встигла, коли у нас ще були стосунки, у Санкт-Петербурзі ці покази почалися. Був показ "Зеніта" чи ще щось, він мав бути на показі, я ще такі моменти маленькі стримувала: "Давай ми підемо на показ, але ти не будеш там ходити, маякувати у нас в країні війна, ситуація нестандатна". Ось він телефонує мені, каже, що вся збірна їде до солдатів, каже, а я не хочу. Я кажу, ти що здурів? "Ну, можливо, ця війна несправедлива, можливо, там з обох сторін є купа всяких речей", - каже. Це просто, кажу, хлопці, які пішли воювати за свою країну, їх послали, їх взяли, у них було нормальне життя, і вони просто пішли. І вже не важливо, що там на рівні генералів, президентів, але воювали вони за наш дім. Там де живуть наші батьки, там де ти ходиш зараз. Я не знаю, можливо, він ще з кимось радився, я не беру на себе, що це я так повпливала, він пішов. Потім, після того: "От я пішов, тепер мене будуть розривати". Моя позиція така - в Росії дуже багато адекватних людей. Одна справа, коли вони перебувають і ковбасяться в якійсь системі. Є багато інтелігенції. Є теж адекватні люди. От, той хто треба, той зрозуміє, що ти зробив. Тому що це абсолютно нормально, тому що, як це можна сприймати інакше. Ти йдеш підтримати хлопця, який пішов захищати свою країну, ти, по суті, міг би бути на його місці.

- Це запитання неприємне. Ти кажеш, що в Анатолія є чи були стосунки з іншою. Зі свого боку, він так само каже, що в тебе були інші стосунки. Це негативно впливає на образ матері в будь-якому суді. Що ти можеш на це сказати?

- Хай назве, які стосунки. Він написав у заяві, що в мене були якісь стосунки з чоловіком 2013-го року. Будь ласка, з ким? Тут були його батьки, допомагали в будинок переїжджати, в нас була така божевільня. Це був такий напружений момент, це один із найбільш тяжких моментів мого життя. На всі мої пропозиції до Толіка достукатися - я розумію, що він завжди зайнятий, - завжди чекала – цього дня не можна говорити, зараз буде відпустка, зараз будуть вихідні, - постійне життя в очікуванні чогось, коли він звільниться. А він все не звільнявся, не звільнявся. Я йому з криком душі, а він каже - давай третю дитину народимо. Це було восени 2013-го року.

- Уявімо ситуацію. Я думаю, вона дуже реальна. З огляду на кар'єру Тимощука, ймовірно, що найближчим часом він може проводити прощальний матч. Це завжди щемний момент у кар'єрі кожного футболіста, а особливо рівня Тимощука. Якщо відкинути всі ваші конфлікти, ти готова привести дітей на цей матч?

- Який матч, про що ти говориш? Я розумію, це вболівальники, кубки, це там Тимощук, це там статистика ігор, слухай, в мене діти. Мені фіолетово! Він не випустить дітей з України: "Закривається кордон, ти не виїжджаєш. А тепер, іди сюди. Зараз будемо з'ясовувати. Буде тепер так, як я кажу". Я хочу собі безпеки, собі та дітям, зараз я на рівні безпеки.

- Коли Анатолій востаннє бачив дітей?

- На свій день народження. Я йому дозволила їх побачити.

- Але, він вільно не може приїхати, так?

- Ні, тому що на сьогоднішній день ми не живемо разом. Він не може приїжджати і робити мені терор, як він робив. Він приїжджає, мені треба дітей класти спати, тут розповідає, яка розумна в нього коханка, знає шість мов, я, звісно, починаю плакати. Вкладаю дітей і плачу. Ти розумієш, це психічне насильство наді мною. Більше я цього не дозволю з собою робити.