Цього року ДРГ отримували здачі та драпали, піджавши хвоста

Голова Донецької обласної військової цивільної адміністрації Павло Жебрівський розповів, як за останній рік змінилася війна на Донбасі та чому місцеві жителі не тікають на мирну територію, воліючи жити під обстрілами. Також чиновник поділився амбітними планами про побудову так званого "класу українських донецьких куркулів".

- Ви є головою Донецької ВЦА вже півтора роки, це немалий досвід роботи у такій "гарячій точці". Можете назвати свої основні досягнення за останній рік – що було зроблено, з якими проблемами стикнулися, як вирішували?

- Насправді, ключове завдання, з яким я сюди прийшов – це введення Донеччини в єдиний український простір. Для цього було розпочато багато речей, в першу чергу це інфраструктурні проекти, які мають спонукати людей, жителів Донецької області, до усвідомлення, що вони українці з Донеччини. І що Європа – це не щось захмарне, а це тут. Ми розпочали велику роботу у медичних напрямках. Це і закупівля 66 швидких; це фактично створення з нуля відділень кардіохірургії, де проводять і шунтування серця, і встановлення кардіостимуляторів; це відкриття відділення дитячої хірургії, тому що третій рівень (високоспеціалізований, - ред.) меддопомоги залишився, на жаль, у Донецьку. Ми розпочали формування первинної ланки, і за півтора року було відкрито більше 15 амбулаторій сімейної медицини у Донецькій області. Зараз реалізується достатньо багато проектів з відбудови госпіталів, які мають стати центрами медичних округів.

- Фінансування на це ви отримуєте з бюджету, правильно?

- Оці всі речи ми профінансували з обласного бюджету. І такі гроші є в будь-якому бюджеті будь-якої області.

- Ви сказали про інфраструктуру, а що саме тут було зроблено?

- Насправді щодо інфраструктури - це в першу чергу мости. За цей рік ми відкрили у Костянтинівці рух шляхопроводом, трохи залишилось доопрацювати його, тому що зима, і на жаль, гроші пізніше прийшли, і ми там не змогли деякі штрихи завершити. Але це не впливає на рух. Цього року буде закінчено три мости. Два із них - у Слов'янську і у Сіверську - відбудовано з нуля (це ті, що підірвали терористи), і один у Закітному – 301 метр, найбільший міст у Донецькій області. Розпочались роботи з водопостачання. Також ми підвели на лінію розмежувань електроенергію з території, яку контролює українська влада, тому що раніше запитка була з тієї [окупованої] сторони.

Зараз також працюємо на підведення газогонів із сторони, яку контролює українська влада. Крім того в цьому році ми відкрили, я думаю, один із найкращих дитячих садочків в Україні – "Аліса" у Мангуші. Цього року відкрили одну школу, яку будували років двадцять у "Смарагдовому містечку" для дітей інтернату. Вона суперсучасна, там і дев'ять мультимедійних комплексів, і інтерактивні дошки, і багато інших речей. Зараз фактично в роботі 14 опорних шкіл, і на підході ще 7 опорних шкіл – буквально з січня місяці ми починаємо їх запускати в екпсплуатацію. Там є і цифрові лабораторії, і лінгафонні кабінети, і мультимедійні дошки. І найголовніше – з вчителями і директорами шкіл проведено семінари щодо інноваційних методів навчання. У цих школах мова викладання буде виключно українська.

- Це все ж таки територія поряд з військовими діями. Населені пункти ще досі страждають від обстрілів. Можете сказати, які саме і як ви боретесь із наслідками? Як відновлюєте?

- Широкине, Опитне, Водяне, Піски, Мар'їнка, Красногорівка, Луганське, Миронівське, Світлодарськ, Авдіївка (промзона), Бердянське, Лебединське, Талаківка – це ті, населені пункти, які обстрілюють. Фактично сепаратисти майже щодня обстрілюють. Ми розпочали за кошти обласного бюджету відновлення 21 будинку, зруйнованого у Мар'їнці. Десь під'їзди розбиті, десь снаряд влучив у квартири. Єдина проблема – будівельники не дуже хочуть туди їхати і працювати.

Величезна співпраця є з міжнародними гуманітарними місіями. Вони доставляють черепицю, шифер, і ми закриваємо ті пошкоджені місця.

А зараз спільно з штабом АТО з багатьох населених пунктів із "сірої зони" - із Жованки, Зайцевого, Майорська – організували перевезення дітей у школи Бахмута й Опитного, щоб дітки отримували освіту в українських школах, тому що раніше вони або не отримували освіту, або ходили у Горлівку. На жаль, нині батьки ще шістьох діток із Майорська не погоджуються і возять їх до Горлівки. Це є величезною нашою проблематикою. Змусити їх ми не можемо, тому поки що діємо шляхом переконань.

- Возять дітей через пункти пропуску?

- Так. І буквально минулого тижня батьків двох діточок вдалося переконати, що майбутнє їхніх дітей в українських школах. І така постійна робота триває.

Фактично щотижня у нас прориви водогонів та ліній електропередач. І фактично кожного тижня ми зі Спільним координаційним центром працюємо, щоб поновити електропостачання і водопостачання. Часом, щоб відремонтувати газогін або водогін, потрібно дуже довго отримувати дозвіл Спільного координаційного центру з російської сторони, а вже потім розміновувати, і тільки потім ремонтувати всі ці речі. Величезна робота проводиться компаніями і "Вода Донбасу", і ДТЕК, які під обстрілами і часом ризикуючи життям всі ці речі проводять.

- Ви кажете, що відновлення йде постійно, але водночас продовжуються обстріли. Тобто, те, що відновили, воно може бути зруйноване наступного дня. Бувають такі випадки?

- Щодо водогонів, газогонів і ліній електропостачання ми фактично відновлюємо і буває, що не в тому місці, а в іншому місці знову обстріли, і знову це все є. На водогоні ми не можемо не відновлювати, тому що цей водогін постачає воду не тільки в Авдіївку, а й у населені пункти Покровськ, Верхнєторецьке тощо, і воно через Донецьк іде і на Маріуполь. І цей водогін "Сіверський Донець" забезпечує майже всю область водою. Це нерозривний об'єкт. Вони стріляють – ми відновлюємо.

- А як реагують місцеві жителі, які продовжують жити на лінії розмежування під обстрілами? Чому не полишають ці міста?

- Насправді дуже багато людей кажуть: "Ми тут народилися". Якщо казати про Піски, де залишилося буквально 14 жителів і вони спільно з нашими військовими живуть, знають один одного по іменам і допомагають, то вони кажуть: "Ми тут народилися, ми тут і помремо". Теж саме в Опитному і Водяному під Авдіївкою – там по 40-60 людей живе в цих населених пунктах. Ввечері вони спускаються в підвали, а зранку знову виходять, і змусити їх переїхати ми не можемо, а вони не збираються звідти виїжджати. Така проблематика безумовно є.

- А як молоді люди, які мають дітей? Яка їхня аргументація?

- Насправді малих дітей на лінії розмежування нема, хіба що в Мар'їнці, Красногорівці – це і лінія, і не лінія розмежування, але там малі діти є, і школи функціонують. На жаль, в Мар'їнці дуже часто обстрілюють, особливо 2-гу школу. І її відновлюють, тільки поставимо скло, як знову… Але дітки все одно вчаться там. І слава Богу, поки що все нормально в цій частині відбувається. Що стосується таких закритих в принципі населених пунктів, то тільки в Опитному одна 18-річна дівчинка, яку я все ніяк не можу витягнути звідти, щоб вона вступила хоча б до ПТУ. Притому пропонував і гуртожиток, і все, але вона там з батьком і бабцею живе і також їхати не хоче.

- А чи змінилися думки людей про війну і ставлення до української влади і до Росії, до бойовиків? Як на контрольованій Україною території, так і на окупованій?

- По-різному ситуація. На території, підконтрольній українській владі є різні думки, хоча чим далі лінія розмежування, тим більше люди живуть проблемами, які є в Центральній, Західній Україні – це тарифи, робота, заробітна плата. Сказати, що є якісь люди, які хочуть жити у так званій "ДНР", я не можу, принаймні я не відслідковував таких людей. Хоча безумовно є такі люди, в яких сини, брати, сусіди воюють проти українського війська на цій стороні. І зрозуміло, що любові до України і до української влади вони не мають. Що стосується людей, які проживають на лінії розмежування, то, чесно кажучи, вони не люблять усіх. Вони просто хочуть, щоб їх залишили у спокої, щоб не стріляли. І вони не хочуть розбиратися, хто стріляє, чому стріляє, у них єдине прохання: "Нехай перестануть стріляти".

Що стосується окупованої території, нині проводили соцдослідження. Важко сказати, наскільки воно об'єктивне, але 60% відзначають, що життя на території, контрольованій українською владою, набагато краще, ніж на тій території. Таке однозначно є. Чому вони не переїжджають сюди – а житла немає. Насправді, поки у людей були гроші, то багато хто жив тут, на території, контрольованій українською владою. А після того, як гроші закінчилися, повернулись назад. Дехто боїться втратити все, що заробив за все своє життя, тобто будинок, квартиру. Приїхали до родичів, а хороший гість – ну місяць, ну два, ну три, а далі, звичайно, є проблема. Ми зараз розробили концепцію побудови житла для переселенців і, думаю, що ми розпочнемо з весни будівництво в Маріуполі, Краматорському, Слов'янську, Покровську і Бахмуті.

- А це будуть саме нові будинки чи відновлення?

- Так, частково будуть нові будинки, а частково – є незавершене будівництво, яке ми будемо викупляти. Зрозуміло, що це буде крапля в морі, але ми забезпечимо житло принаймні для працівників державної влади, правоохоронців, які виїхали з тієї території та скитаються нині по винайманих домівках, по гуртожитках. Це будуть чотириповерхові будиночки, збірні конструкції, і за півроку має завершитись будівництво.

- Це якісь іноземні технології?

- Є й українські технології. Є такий домобудівний комбінат у Дніпрі, наші фахівці їздили, дивилися, яким чином це все може відбуватися достатньо швидко. Думаю, що прем'єр Гройсман підтримає нас у цьому напрямку, і ми, зокрема, за допомогою центрального бюджету будемо це робити.

- До речі, про бюджет. Донецька адміністрація вже ухвалила бюджет на наступний рік, наскільки я бачила на сайті.

- Так, 22 грудня на колегії затвердили бюджет.

- А розкажіть, як вплинули на його ухвалення процеси децентралізації?

- Що стосується власне обласного бюджету, то тут суттєво не вплинуло, тому що ми як отримували своїх 15% ПДФО (податок на доходи фізичних осіб, - ред.), так і будем отримувати. Але це достатньо суттєво вплинуло на об'єднані громади. Тому що, якщо раніше, наприклад, села або навіть міста районного значення не отримували ПДФО, то нині вони будуть отримувати 60% податку. І, безумовно, у кожній із шести об'єднаних громад буде хороший бюджет розвитку. Мінімальний бюджет розвитку для невеличких громад – 3 млн грн, і зрозуміло, що за деякими громадами бюджету розвитку доходитиме до 40 млн грн. Це достатньо серйозний фінансовий ресурс, який дозволить побудувати нову якісну структуру і забезпечити якісне життя.

- Як на ваш погляд, як за цей рік змінилась сама війна, її обличчя?

- Цього року таких бойових зіткнень живої сили було достатньо небагато. Заходили диверсійно-розвідувальні групи, отримували здачі і драпали, піджавши хвоста. Сьогодні найбільше поранених і загиблих українських вояків – від артилерійських і мінометних обстрілів, а також обстрілів снайперів. Триває позиційна війна, яка, на жаль, призводить до втрат українських вояків і в тому числі мирного населення.

- Минулого тижня у Мінську вчергове домовилися про режим тиші, і він, звичайно, не підтримується бойовиками, як і раніше. Як на вашу думку, чи є взагалі сенс у цих домовленостях? Чи, можливо, у вас є думки щодо якоїсь альтернативи?

- Поки що мінський процес є безальтернативним. Це хоч якийсь майданчик для комунікації, для перемовин про звільнення наших полонених, про зупинення нехай хоч часткового обстрілу. Адже все-таки більш-менш тиша дотримувалася у вересні місяці, принаймні, мінімізована була кількість обстрілів. І це мало позитивний вплив, тому що були збережені життя і українських вояків, і мирних жителів. Сьогодні також режим тиші не дотримується, але зменшену кількість обстрілів також спостерігаємо. І через це, власне, нам потрібно робити чотири речі. По-перше, продовжувати проводити реформи в Україні, щоб забезпечити якісне життя. Друга моя задача і моєї команди – будувати добру, класну європейську структуру, налагоджувати нормальні комунікації з людьми, для того щоб була альтернатива: біле – це там, де Україна, і чорне – там, де діра. Третє питання – це побудова якісного, добре озброєного сучасною зброєю, вмотивованого українського війська. Ну, і, зрозуміло, спільно з міжнародною спільнотою треба тиснути на Росію, тому що всі чітко усвідомлюють, що ключі від миру у Кремлі, щоб Росія насправді полишила в спокої Україну. Але одного тільки тиску – це дуже і дуже замало. Нам потрібно робити ці чотири речі, про які я говорив. І останнє, що хотів би сказати з цього приводу, має відбуватися робота зі світовою спільнотою щодо миру і відновлення територіальної цілісності України.

- Що цікаво, Росія намагається тиснути на цих перемовинах в тому плані, що хоче провести вибори до того, як встановиться мир на цій території і буде виведено озброєних людей. Як на вашу думку, чи можливо взагалі на цих окупованих територіях проведення виборів до того, як будуть знешкоджені бойовики?

- Слава Богу, вдалося достукатися і до європейців. Була і заява Штайнмайєра, і Еро з приводу того, що безпекова складова є ключовою. За нинішньої ситуації, коли п'яні мавпи ходять із автоматами й гранатами вулицями Донецька, Сніжного, Єнакієвого говорити про якісь вибори – незрозуміло. Я під час спілкуванні з багатьма іноземними делегаціями наголошував, що вибори – це усвідомлене вільне волевиявлення громадян, при тому, що там буде забезпечено щонайменше поліцейську місію ОБСЄ, або ООН, або буде українська поліція. Інакше говорити про якісь вибори – це безперспективно. З позиції Росії - узаконити тих "курячих" полковників та інших негідників на тій території. Я думаю, що нічого хорошого з цією частиною не буде, і переконаний, що Україна на такий шантаж під проводом московитів не піде.

- Останнє запитання щодо ваших планів на рік роботи. Можете назвати найбільш вагомі, найбільш цікаві і, може, амбіційні? Чого б ви хотіли досягти?

- В першу чергу ми розпочинаємо побудову нового класу на Донеччині – це умовно називається "клас українських донецьких куркулів". З цього приводу ми запланували досить амбітну задачу – тисячу майбутніх бізнесменів малого бізнесу відправити на стажування до Східної Європи. Після цього – стажування і написання бізнес-плану – вони будуть отримувати гранти по 200-250 тисяч гривень на створення власного бізнесу.

- Гранти з власного бюджету області?

- Так, Донецька військово-цивільна адміністрація на ці заходи виділяє 150 млн грн. І це амбітний план. Якщо нам вдасться створити тисячу нових українських донецьких куркулів, я думаю, що це буде достатньо серйозний крок до демократизації в тому числі і Донеччини.

Друге питання – це все-таки на Донеччині має постати мінімум 30 нових, сучасних опорних шкіл, які будуть забезпечувати інноваційні методи навчання, які будуть виховувати патріотів, і в цьому напрямку рух. Також на наступний рік у наших планах створення кадетського корпусу у Краматорську. Безумовно, стоїть задача на будівництво 15 парків за екологічні кошти. Задача стоїть відбудувати, капітально відремонтувати 47 мостів у Донецькій області.

- Перепрошую, тобто за цей рік ви відновили три, а на наступний – хочете 47?

- Так. Ті три були повністю зруйновані бойовиками, а на цих маємо провести капітальний ремонт. Також ми хочемо, щоб північна частина Донеччини мала очисні споруди, тому що в деяких містах по 20 років очисних споруд взагалі не було. Ми хочемо прибрати сміття зі стихійних смітників, щоб Донеччина була чистою. Для цього ми запланували побудувати шість полігонів твердих побутових відходів за французькою технологією. Ми хочемо у шести містах зробити центральні майдани. Плануємо достатньо багато фінансового ресурсу вкласти у водогони, міські очисні споруди, теплотраси і багато-багато інших речей.

Розмовляла Ольга Скичко