"Я тобі так, малюк, скажу: контрабанду на Луганщині можна вважати майже подоланою". Знову сміється, ми прощаємося, востаннє …
Майдан...Від початку до кінця - завжди в перших рядах. Коли було найстрашніше, він приходив додому і тремтячими рукам показував нам листочок з іменами, "13, вже 13 моїх нема". Вдома він проводив не більше двох годин, тільки поїсти і душ, потім назад до своїх. Дуже часто він приходив не сам, бо "там хлопцям і помитись нормально нема де". Я любила коли він не сам приходив. Скільки за останній час в нашій квартирі побувало солдатів, двометрові чоловіки спали в моєму дівчачому ліжку тому, що " на фортецю вже їхати пізно і не зручно".
…Війна, перший добровольчий батальйон. Я те літо 2014 пам'ятаю погано, у мене все воно ніби в тумані, слова "мій тато на війні" якось у голову не вкладались. Карачун, Слов'янськ, візити на ворожу територію, його слова: "Входимо у ворожий контингент, там серед них теж хороші люди є, наші". Військова форма по квартирі, аптечки, берці, зброя- це все мені здавалось якоюсь паралельною реальністю.
Командир розвідувальної роти, "Київ2", "Золоті Ворота". Потім він сам тренував молодих хлопців-розвідників, розповідав про них, як про дітей, яких треба вдягнути, нагодувати і знайти інструктора з орієнтування чи навчити ще чомусь не менш важливому.
Далі волонтерство, СБУ, розвідка. Він завжди казав: " Я волонтер". І не дивно: його телефон не замовкав ні на секунду. Комусь потрібна допомога, комусь інформація, Ендрю знав і допомагав завжди, коли міг і коли не міг.
…20 серпня 00:45, крізь сон чую брязкіт ключів у замку, дивно, ніби ж не казав, що приїде. Двері зачиняються зсередини, важкі кроки у вітальні, от вони вже наближаються до мого ліжка. Хтось цілує мене в лоб, я відкриваю очі, підводжу голову. Незмінна, трохи втомлена, посмішка. "Ну що у тебе там?",- питаю. Він трохи дивиться у вікно, сідає на килим біля мого ліжка, і я, вже засинаючи, слухаю про те, як стріляли на виїзді, про плани, про даївця, про-про-про…
Через кілька хвилин знову відкриваю очі, чую кроки на кухні і шум старенького електрочайника. Я ліниво виповзаю з ліжка і тягну своє сонне тіло на кухню. У нас такі розмови були часто, напівпошепки, вночі на кухні. Він починає говорити, я бачу, що хоче сказати більше, але не можна, не варто, так буде для всіх краще… Він задоволений, нарешті на своєму місці, шукає правду. "Щось велике, малюк, докопались ми до чогось дуже великого",- каже. Раніше про дрібні здобичі він мені розповідати не боявся, а тут все на півфрази, я все розумію, розумію хто він і з чим має справу.
Одного разу я сказала, що мені трохи страшно, він спитав: "Через мене?". Я відповіла, що так. "Ніколи нічого не бійся, ми ж за правду, нехай вони бояться"…Вони боялися. Тепер всі знають, що вони боялися.
…31 серпня 21:40 Остання розмова.
Я поверталась додому з університету і чомусь вирішила йому подзвонити, боялась відволікти, але ні. Він взяв слухавку, чую настрій хороший- це добре. Розпитував мене про перший день в університеті, мені було навіть якось незручно розповідати про свої мирні дріб'язкові справи.
Коли я запитала, як там у нього успіхи, він сказав: "Добре, навіть дуже добре, боремося з "незаконным перемещением товаров". Чую сміх на задньому плані, він теж сміється, в кінці додає: "Я тобі так, малюк, скажу: це, звичайно, неофіційно, але контрабанду на Луганщині можна вважати майже подоланою". Знову сміється, ми прощаємося, востаннє…
P.S. Від редакції. 2 вересня в результаті нападу на зведену мобільну групу по боротьбі з контрабандою в районі міста Щастя на Луганщині був застрелений колишній командир розвідгрупи першого батальйону Нацгвардії імені Кульчицького, волонтер Ендрю (Андрій Галущенко). 4 вересня у Києві з ним попрощалися у Лядських воріт.