Блондинка за кермом. П'ять стресів першого заняття з водіння

Блондинка за кермом. П'ять стресів першого заняття з водіння

Фото: фото: Марія Максименкова

Або як навічно розучитися бути поганим пішоходом.

Нарешті воно сталося. Воно – це перше заняття з водіння. Може, я когось розчарую, але все було не так погано. Я навіть газ із гальмом переплутала лише один раз. Та все ж не минулося без стресів, серед яких я виділила п'ять основних.

Перше. Будьте готові, що якщо ви вчилися кермувати раніше – вас можуть перевчати. Адже водій – це одне, а інструктор – зовсім інше. Водій вчить вас їздити, як він звик, а викладач – як треба. Тому раджу максимально абстрагуватися від набутих попередньо знань, або ж доведеться як мені зайву годину питати: "А хіба не так? А чому інакше?"

Друге. Готуйтеся до мозкового штурму на першому практичному занятті. Навіть не мрійте одразу сісти за кермо, ні-ні. Спочатку ви прослухаєте лекцію про те, що таке машина, як працює двигун, що відбувається, коли натискаєте на щеплення, та дізнаєтеся, де розташований стартер. Саме у цей момент інструктор побачив мої величезні, круглі та абсолютно позбавлені розуміння очі, і до нього дійшло, що легше сказати "якщо лампочка блимає – то щіточки зносилися". А через хвилину роздумів він вирішив спростити і це – "якщо лампочка блимає – в СТО".

Фото зроблене давно, але на початку заняття моє обличчя було таким самим / Фото: фото: Марія Максименкова

Та це ще не все. Після цього я, вже сидячі в авто, читала десять сторінок теорії про керування, яку я просто не мала шансів второпати без практики. Одним словом, будьте готові, що коли ви нарешті будете заводити авто (щоправда, тоді це вже було не "нарешті", а "боже, дай мені сил не вистрибнути з машини"), ви почуватиметесь ще більш розгублено, ніж коли тільки сіли у нього.

Третє. Будьте готові у перші же хвилини свого навчання здавати задом. Я була не готова. Я чомусь наївно думала, що інструктор зараз чемно попросить мене вийти, виїде з вузесенького майданчика на пряму дорогу – та вйо, їдь, Марія, прямо та не переймайся дурним. Та не сталося, як гадалося.

Абсолютно буденним голосом мені скомандували включати задню передачу. Як взагалі можна таким спокійним голосом говорити такі жахливі речі?! Задню. Передачу. Мені. Я чотири рази оберталася з надією нарешті визначити довжину того триклятого багажника, аби не вписатися у крихітного "Нісанчика" поряд. Інформація, що багажник має близько 40 см, мені не те що не допомогла, а навпаки - ще більше збила з пантелику. Однак, я мужньо (якщо крик, писк та "о боже, ліво то те, що ото там зліва?" можна назвати проявом мужності) зуміла виїхати з майданчика. А далі вже четвертий пункт, до якого мені слід було морально підготуватися, однак я такого аж ніяк не очкувала на першому ж занятті. Отже, четверте – будьте готові, що вас одразу ж відправлять їздити містом. Простіше кажучи, будьте готові до всього.

П'яте, і "найсолодкіше" – ви стикнетеся із явищем "пішохід", та вже на першому занятті пообіцяєте собі ніколи не порушувати ПДР, йдучи на своїх двох.

За підсумками заняття у мене з'явилось побоювання, що я буду такою собі італійкою на дорозі. Бо вже через півгодини за кермом я люто волала на матір, яка, ігноруючи усі правила, відсутність переходу та взагалі, здається, не помічаючи проїжджої частини, пхалася разом із малюком на дитячому ровері просто на моє авто.

Наступна пастка очікувала мене вже за пішохідним переходом, де, здавалося б, можна й розслабитися. Тільки-но я стала тиснути на педаль газу, як перед мої ясні очі вийшла процесія – чоловік із телефоном під вухом та крихітний пес, що дріботів перед господарем. Не знаю як, але мені вдалося загальмувати навіть швидше за інструктора. Гучні зауваження, якими я після цього засипала порушника, його, на жаль, ніяк не зачепили, однак змусили розгубитися мого інструктора. Ну, я, в принципі, можу уявити "розрив шаблона", який він отримав – мила дівчинка зі смішним хвостиком, яка видає такі ямби та хореї, що й будівельник би почервонів.

На щастя, попри стреси, про які я вас, майбутніх новачків на дорозі, попередила, я запам'ятала дуже важливе правило, яким зі мною поділився викладач. На дорозі треба бути готовим спочатку прийняти рішення, а вже потім - боятися, адже кожна секунда під час аварійної ситуації може коштувати чийогось життя.

Головне завдання, яке я собі поставила після першого практичного уроку – це навчитися не панікувати та завжди бути готовим до того, що серед усіх учасників руху ти можеш виявитися єдиним, хто поважає ПДР. Я от планую і надалі їх поважати, однак пару випускати буду, інструктор звикне.

А як відбувалося ваше перше заняття? Якщо ви тільки плануєте навчатися, то чого очікуєте та які б поради хотіли отримати? Можливо, я зможу вам допомогти. Пишіть у коментарях!

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація