Грузія за тиждень: куди поїхати, що подивитись і чим себе здивувати

Мандрівка Сакартвело, як називають свою країну самі грузини, - залишить по собі незабутні враження. Перевірено на собі.

Цей рік для мене видався багатим на подорожі. Тисячі кілометрів позаду, море позитивних вражень від нових місць. У списку бракувало Грузії – давно хотілося там побувати. Невелика кавказька країна вже тривалий час успішно бореться не лише за серця, але й за гаманці туристів, в тому числі – і з України. Мені поталанило провести сім незабутніх днів у, як називають грузини свою країну, Сакартвело.

Мандрівка розпочалась з Тбілісі. Комфортабельний автобус поспішав з аеропорту до готелю. Дорогою я намагався знайти хоч якусь схожість з Україною, але це було вкрай важко.

Грузія позбулась радянського спадку, наслідків військових конфліктів і впевнено крокує вперед, залишивши в минулому все погане.

У перший день від Тбілісі паморочилась голова. Італійські архітектори "оживили" Тбілісі сміливими експериментами. Сучасна архітектура, європейські площі і стародавні пам'ятки та церкви примудрились органічно злитись у розкішному ансамблі. Приємно, що оглядати все це можна, час від часу смакуючи хачапурі і шашликами. Мешканці столиці пишаються своїм містом. І не дарма – воно дійсно неймовірне.

Загалом Тбілісі здався мені затишною столицею з багатою історією. У перший день я встиг подивитися на місто з території фортечного комплексу Нарікала, оглянути відомі сіркові бані і послухати цікаві розповіді гіда про історію міста. Оглядини чудово доповнив смачний обід в одному з кращих ресторанів у центрі.

У кожному ресторані панує своя атмосфера. Сюди приходять не тільки поїсти – тут спілкуються, слухають живу музику, проголошують довжелезні тости і милуються величавою столицею.

Ще однією гордістю Тбілісі є коньячний завод Sarajishvili. Мені вдалось потрапити у самісіньке його серце і спробувати напій із віковою витримкою. Технолог заводу Давид Абзіанідзе особисто провів екскурсію приміщеннями, де зберігається спирт і понад вікової витримки, і 1963 року, і 2013 року. Тут спокійно. Немає зайвих звуків. Коли заходиш до приміщення, миттєво хмілієш від запаху коньяку і дубових бочок.

Розповідь про те, як грузин зміг налагодити виробництво коньяку, привезти справжню рецептуру і бочки, зачаровує. А ще на заводі розкажуть і, головне, покажуть, як і з чим правильно пити коньяк. Під час поїздки на Sarajishvili будьте обережні – тут головне розрахувати свої сили під час дегустації.

Другий день був присвячений поїздці в першу столицю Грузії Мцхету, над якою височіє стародавня церква. Сюди дозволяють заходити тільки у спеціальному одязі.

Мцхета найбільше відома саме своєю церквою, де кожний може доторкнутися до мощів святих. Якщо ви не дуже любите релігійні тури, то у Мцхеті можна і просто прогулятись давніми вуличками, пороздивлятися сувеніри і спробувати зварену на гарячому піску каву (за питтям вам обов'язково розкажуть байки і анекдоти) – не сумнівайтесь, ви отримаєте від такого променаду величезне задоволення.

Вид на Мцхету / Фото: Фото: Дмитро Стефурак

Уже наступного ранку на мене чекала тривала дорога до Кутаїсі. Саме цей переїзд особливо запам'ятався. Дорогою встигаєш подивитися на країну по-іншому. Тут немає вітрин магазинів, розчепуреної столичної публіки. Тут все по-справжньому: обабіч доріг на вогнищах вариться кукурудза, стоять пасіки, неквапливо ходять корови, встигаєш поговорити з людьми про їхнє життя, війну, з тобою діляться переживаннями, розпитують про війну в Україні і бажають успіхів і довгих років життя.

Кутаїсі / Фото: Фото: Дмитро Стефурак
Дороги в Грузії в хорошому стані, траси патрулюють поліцейські. Водій, який віз мене до Кутаїсі, жартував, що нехай у Грузії краще корови на дорогах пасуться, ніж "мєнти". В його словах була гордість за свою країну, а в мене була заздрість, що невелика країна, яка пережила не одну війну, змогла вистрибнути з глибокої ями безвиході і йти вперед попри все.

У Кутаїсі вдалось побачити небагато. Після заселення в якийсь, напевно, дуже популярний серед колишньої радянської партноменклатури санаторій, я відправився до печери, яку, мабуть заради маркетингового ходу, назвали на честь Прометея. Хоча печера дійсно вражає. На європейські гроші для туристів зробили виставу під землею. Освітлення, акуратні доріжки, музичний супровід, а на десерт – прогулянка печерою на моторному човні. Тут немає звичного для України залишеного туристами сміття, завалених входів і постійних прохань "туди не ходи", "обережно, там може привалити".

Самим містом не вдалося погуляти, адже далі на мене чекала столиця Аджарії – Батумі. Батумі – це місто контрастів. Поруч із не дуже чистим міським ринком і автостанцією збудовані п'ятизіркові готелі, в яких відпочивають переважно туристи з Ізраїлю, Туреччини і Саудівської Аравії. Зустріти українців можна, але вкрай рідко.

У Батумі обов'язково треба сходити на набережну. Вона неймовірна і вдень, і вночі. Сучасні будівлі, чортове колесо і чисельні дискотеки, бари та кафе приваблюють туристів. Чорноморський пляж чистий. Щоправда, після завершення "ери Саакашвілі" тут почався певний занепад – впадають в око недобудовані готелі, закритий пам'ятник грузинській абетці. Проте загалом Батумі надзвичайне. Місто під пальмами заманює тисячі мандрівників. Тут відбуваються багато фестивалів, частими гостями яких є закордонні зірки. А ще пишаються у столиці Аджарії тим, що їхнє місто – привід для гордості влади країни. І що цим приводом користуються, аби викликати заздрість і водночас невдоволення сепаратистською владою у мешканців окупованої Абхазії.

Вид на море з батумського ботанічного саду / Фото: Фото: Дмитро Стефурак
 

Останньою точкою моєї тижневої мандрівки Грузією стала Анаклія – морський курорт на кордоні з самопроголошеною Абхазією. До Анаклії зручно добиратися із Зугдіді – головне місто в регіоні Мегрелія-Гірська Сванетія. Дорогою до курорту ви побачите справжні гаї фундука та відчуєте регіональний колорит. Анаклія також може похвалитися дуже гарною набережною. Через річку, яка впадає в Чорне море, веде новий міст. У місті зупиняються або в готелях (не найдешевший варіант), або в приватному секторі. Також є відпочивальники, які добираються сюди з самого Зугдіді, але таких небагато. Головна моя мета в Анаклії – фестиваль Gem Fest, який зібрав світових зірок клубної музики, серед яких Armin van Buuren, Luciano, Whomadewho та багато інших.

Фестиваль Gem Fest в Анаклії / Фото: Фото: Дмитро Стефурак

На території фестивалю багато місць, де можна насолоджувались різними напрямками клубної музики, алкоголем і невибагливою їжею. На головній сцені, звичайно, виступали хед-лайнери. Вразила на Gem Fest дружня атмосфера. Це було дійсно музичне свято. І хоча враження він посбі лишив найкращі, правду кажучи, грузинам потрібно ще попрацювати над організацією. Враховуючи, що фестиваль проводився вперше, на ньому зібралось, за оцінками організаторів, близько трьох тисяч любителів танцмайданчиків. Величезним плюсом Gem Fest стало море. Втомлена вночі молодь відпочивала на березі під звуки хвиль, а вдень купалась і засмагала.

Захід сонця в Анаклії / Фото: Фото: Дмитро Стефурак

Я не міг оминути увагою грузинські ринки – це здається неймовірним, але там справді є все. Про базар у місті Сенакі, де мені випала нагода поблукати, я ще довго згадуватиму.

Грузія – країна зі своїми плюсами і невеликими мінусами, куди хоча би раз за життя та варто завітати. Причин для поїздки можна називати безліч. Проте не забувайте, що в Грузії потрібно:

- бути обережними і вкрай уважними на дорозі;

- не переїдати в ресторанах і не забувати, що порції в Грузії більші за українські;

- торгуйтесь, особливо за сувеніри і проїзд у таксі;

- складайте заздалегідь маршрут і читайте відгуки, адже можна потрапити у халепу.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація