Російські письменники перетворилися на маріонеток Путіна. Вони вигадують фейки, з якими самі ж борються.
У Росії є такі видання, які я час від часу проглядаю, щоб виміряти рівень маразму й ненависті. Бо це цікаво усвідомити для себе: ворог хворий невиліковно чи є надія на покращення?
Одним із таких видань є "Литературная Газета" - колись дуже прогресивне видання, до якого в Україні у 1970-80-тих ніхто не міг дорівнятися, а зараз, як писав Ярослав Галан про подібні газети, – "жалюгідна рептилька".
Так, рептилька, однак вона відображає думку багатьох: це трибуна сотень російських письменників. А письменники завше належали до передових прошарків населення, часто йшли наперекір усталеним догмам, висловлювали революційні думки і навіть змушені були за них розплачуватися засланнями та тюрмами. Однак це було давно. Востаннє – ще в епоху СССР. Зараз російські письменники перетворилися на маріонеток Путіна і примітивних зомбі.
Юнна Моріц до річниці загибелі О. Бузини розродилася такими рядками:
Не возвращайся в Украину!
Угроза жизни дышит в спину,
В затылок дышит подлецо –
Фашизма подлое лицо!
Не возвращайся, там – гестапо,
Восторг фашистского нахрапа,
Кровавый скачет карнавал,
По спискам гробит наповал!
Не возвращайся в их зверинец,
Ты – драгоценный украинец,
Тебя убьют за твой талант, –
Убить талант – призванье банд!
Но ты вернулся – и убит.
Имеет запад жалкий вид,
С фашистами в одной компании
Он Лорку расстрелял в Испании…
Порівняння публіциста Бузини з великим іспанським поетом Лоркою – це однаково, що Юнну Моріц порівняти з Данте, бо обоє описували Пекло й обоє вірили в нього. Тільки Пекло Данте – глибоко під землею, а для Моріц – в Україні.
Свіжий номер "ЛГ" не обмежився віршиком, бо ще одна з передовиць теж присвячена Бузині. "Выжить шанса не было" – назвала свою статтю якась Вєра Кузьміна і продовжила: "Всё, о чём предупреждал Бузина, оказалось правдой". У статті повно відвертої брехні, перераховувати яку просто ліньки. Чого вартує бодай твердження, що нова влада в Україну прийшла з червоно-чорними прапорами і портретами Бандери? І це при тому, що жодна націоналістична партія до парламенту не втрапила.
Але й цим не завершується свіжий номер "ЛГ", бо є ще й рецензія на вибрані твори Бузини, які вийшли у Москві. Автор рецензії з насолодою цитує бузинівські фальсифікації. Ось, мовляв, як самі українці про себе казали: "Леся Украинка: "Мы – нация злодеев". Шевченко: "Украинцы – нация позаборников и злодеев"".
І дарма, що це фікція, бо нічого подібного у творчості цих письменників нема. А Бузина сам потрапив у свою ж пастку, бо доводячи штучність утворення назви "українці" й твердячи, що в Шевченка жодного разу не зустрічається це слово, раптом наводить отаку "цитату".
Ще одна тема, яка є постійно присутньою в "ЛГ", – тема реабілітації Сталіна під акомпанемент завивань про те, "какую страну ми утратілі".
Так виглядає, що ці люди втратили разом з тією омріяною "страной" ще й здоровий глузд. Уже давно мислячі науковці й економісти довели, що Союз далі існувати в такій формі не міг. Розвал його був закономірністю, а не чиєюсь злою волею.
Із неприхованою втіхою сприйняли дописувачі газети референдум у Нідерландах. Якби ще при цьому відбувся землетрус в Україні, то взагалі настало б свято для всього "русского міра".
Сєргєй Покришкін теж розвиває неабияку фантазію, описуючи українських "фашистів": ""На Кремль!" – надпись, которая в "зоне АТО" украшает украинские танки. На снарядах – "Москалям на добрую память". Уже не только во Львове – в Киеве, Одессе и Харькове с факелами ходят тысячи "молодакыв", задорно крича: "Москалив – на ножи!" А удивительно неплохо сохранившиеся ветераны УПА провожают их песней: "Тэче ричка Тыса, в ний москальська кров, москалив мы былы, будэм быты знов!"".
Далі він перетворює Василя Шкляра на якогось Швеця і приписує йому премію, якої той не отримав: "В Киеве высшую государственную литературную премию ( 000) дадут (???) писателю В. Швецу, который считает, что "на вопрос на русском языке ответом может быть только выстрел"".
Автори "ЛГ" уже відверто закликають до російської експансії, до порятунку "русского міра" на теренах України. Те, що українці усе більше віддаляються від Росії, для російських патріотів неприпустимо, це для них просто трагедія: "Надо отказаться от исходно ложной концепции "трёх народов" и начать наносить реальные удары там, где "украинствующие" давно чувствуют себя хозяевами положения. Они уверены, что так называемую украинскую идентичность не изменить. Но разве кто-нибудь всерьёз пытался?
Украина уже сейчас становится базой для подготовки активистов российского "Майдана". Там проходят боевую стажировку те, кто мечтает пусть о маленькой, но "России для русских". Уже сейчас реально есть десятки тысяч русскоязычных людей, которые готовы – цитирую – "шкварить русских свинособак" в Донбассе и в Крыму и вообще "угандошивать русню до Тихово океана". Конец цитаты".
Якої цитати? Звідки? GOOGLE наводить лише одне посилання на статтю Покришкіна в "ЛГ". Тобто автори самі вигадують якісь фейки і самі ж із ними борються.
Ця стаття симптоматична тим, що автор переходить від теорій до відверто агресивних закликів, хоч і загортає їх у фантики: "Украина рано или поздно поставит нас перед таким же выбором, как в феврале 2014-го. Иного не дано. Наши попытки договориться или купить бессмысленны. Мы уже "маэмо тэ, шчо маэмо". Может, хватит вести себя как та барышня в Кёльне, которая извинилась перед своими насильниками?
С болезнью договориться невозможно. Может быть, пришло наконец время прийти в себя и взяться за суть проблемы? За всю эту жёлто-голубую "матрицу", в которой нас всех столько лет заставляют жить?"
Як це розуміти, як не заклик до нової експансії? У читачів "ЛГ" формується переконання, що в Україні для російськомовних настали чорні дні, що тут їх переслідують і ледь не на гілляках вішають. Принаймні саме це намагається донести протоієрей Павєл Батарчуков із Луганська: "Из нас 25 лет выдавливали всё русское. И позволю себе сказать, что мы сохранились благодаря святому православию".
Якщо цей батюшка не втече, коли буде визволено Луганськ, то хотілося б поцікавитися у нього: хто й коли там щось видавлював? І як же так: видавлювали "всё русское", а чомусь лише українська мова страждала.
Висновок із читання "ЛГ" сумний. Бо якщо такі нісенітниці розповсюджують письменники й журналісти, які користуються інтернетом, то що вже думати про народні маси, які харчуються винятково продуктами російського ТВ.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!