Кажуть, мертвим байдуже. Але коли ці люди були живими, вони хотіли, щоб їх повернули додому.
Цей текст вам не сподобається. Вам буде неприємно його читати. Ну, дискомфортно, можливо. Тому що в кінці стане зрозуміло – у нас були солдати, їх вбили, поховати немає змоги. Просто забрати тіла не завжди є можливість.
Це начебто й так зрозуміло. І начебто вас не стосується, правда? Їх же заберуть колись. Швидше за все.
І це ж не ваша спеціалізація. Вас особисто життя до цього не готувало. Як, наприклад, і мене. Я пишу це дуже просто. Написати набагато простіше, ніж забрати загиблих. І вже точно простіше, ніж звинувачувати будь-кого у бездіяльності.
Просто ми зустрічаємо їхніх батьків. Люди, в яких сини зникли безвісти, через деякий час стають забобонними. Вони шукають і знаходять ворожок, але тих, які скажуть точно – дитина жива. Які побачать на картах чи каві чи ще на якихось спецпристроях, що їхній син – серед живих. Можливо, десь у підвалі, можливо, поранений, але живий. Вони будуть вірити ворогам. Якщо в них є зв'язок із кимось з "того боку".
Хтось буде розповідати: "Мій дзвонив, сказав кілька слів, було дуже галасно, але я знаю, що то був він. Він живий". Родичі цих зниклих питають нас, чому ніхто нічого не робить. І ми їдемо з тим, хто обіцяє робити.
О першій ночі на рефрижератор ліплять папірець "ГРУЗ 200". Скотчем. Це дуже голосно, коли вночі. Десь о третій по опівночі в машині летить якийсь шланг, і ми годину намагаємося щось відремонтувати, а потім тягнемо через вирви на дорогах. Такі машини дуже швидко пропускають на наших блокпостах – солдати добре бачать табличку "груз 200", дуже тепло і махають рукою – "Привіт!".
Це дуже дивний "привіт". Він означає "заберіть наших, будь ласка". Ця машина і ця табличка не лякає. Це обіцянка: якщо мене не буде серед живих, то свої поїдуть мене забирати. Привіт!
Кажуть, мертвим байдуже. Але коли ці люди були живими, вони хотіли, щоб їх повернули додому. Тому ми годинами чекаємо на різних блокпостах. Наш маршрут змінюється безліч разів. Волонтери спочатку намагаються домовитися про вивіз тіл з Дебальцевого. Потім про вивіз тіл з Донецького аеропорту. А потім – знову з аеропорту.
"Та сторона" хоче віддати тіла наших героїв "красиво". Тобто віддати лише ті, де не видно знущань, за описом "здав-прийняв", виглядаючи при цьому максимально позитивними та благородними персонажами.
Інших ми знову не можемо забрати. Це ж не привід для паніки, так? Ми ще "літошніх" не доідентифікували. Волонтери повернуться. Будуть знову чекати. Намагатися домовлятися.
Я просто хотіла сказати, що хоча ви чули про перемир'я та відвід важкої техніки, на окупованих територіях ще лишаються наші. І поки що у нас немає можливості їх забрати.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!