Динамо - Шахтар - 0:2. В матчі смерті вижили "гірники"

300-й матч Луческу в чемпіонатах України виявився напрочуд вдалим. Мало того, що здобуто суттєву перемогу, так ще й до того обіграно головного ворога в його лігві. А якщо називати речі своїми іменами, після цієї перемоги "Шахтар" фактично відчепив "Динамо" від чемпіонської гонки.

Тепер їх, реальних претендентів на корону, залишилось двоє - "Дніпро" та "Шахтар".

"Динамо" продовжуватиме "побудову команди" й намагатиметься "виграти Лігу Європи". Що ж, кожному - своє. Комусь - своя Ліга чемпіонів, а комусь - своя локшина на вуха.

Передматчеві розклади - прості, немов тактика сепаратистів. Хто програє, про чемпіонство може забути. "Шахтар" - надовго, себто сподівання хіба що на можливу осічку "Дніпра", тоді як "Динамо" - назавжди. В цьому сезоні, певна річ.

Якщо вже згадали про "Дніпро", дозволю собі невеличку ремарку. "Давєча" деякі фахівці дозволили собі поставити під сумнів перемогу дніпрян над "Волинню". Мовляв, щось із луцьким клубом сталося в перерві матчу: у першому таймі на полі була одна команда, а після перерви її ніби підмінили. Зрозуміти логіку таких товаришів нескладно. Це щось на кшталт ситуації з російським фюрером, який власні проблеми чудово навчився ховати за тінню "бандерівців". Так і тут. Певен, що адвокат "Дніпру" не потрібен. Проте одну пораду правдорубам з двох "озабочених" клубів таки дам: не перекладайте з хворої голови на здорову. Краще розберіться зі своїми "тарганами". І проблемами своїх керманичів, котрі після втечі Золотого Батона досі не вирішили, якому богу молитися.

Та то лірика. Проза київського матчу виявилася ліпшою. Бо в якому б стані не перебували закляті друзі, ця вивіска була й залишиться привабливою.

Українське "класико", словом. З цього приводу влучно висловився Луческу. Мовляв, не варто говорити про кадрові проблеми чи якісь інші змагальні негаразди, коли на кону такий поєдинок. Шахтарський тренер не лукавив. Принаймні, Мірча Михайлович зробив усе від нього залежне, щоб відійти від полтавського ляпасу й у повній бойовій готовності підійти до київської гри.

Про якісь рухи вже колишнього динамівського тренера в цьому напрямку сказати щось конкретне дуже складно. Передовсім тому, що Блохін - то як Африка, якщо перефразувати колишню помічницю колишнього гаранта. Відтак шукати якусь логіку чи рацію в словах чи діях динамівської легенди – собі ж дорожче. Я вже порівнював раніше Олега Володимировича з Михайлом Марковичем. Нині це порівняння стало ще актуальнішим, позаяк тактика київського тренера, як і тактика харківського кандидата в президенти аналогічна і зводиться до єдиного: "авось небось как нибудь".

За рахунок командної швидкості - достоту високої, між іншим, - гості виграли середину поля, а з нею й перший тайм. Донецькі бразильці були справжніми господарями становища. В моменті, коли Луїс Адріано забивав перший м'яч, оборону господарів пошматували, як Тузик ганчірку. А далі "гірники" чітко діяли за обставинами. Тобто ловили помилки суперників. В який футбол збирався грати тренер Блохін - відверто кажучи, незрозуміло. Ну не побачив я цього, хоч і уважно приглядався. До того ж, як здалося, Олег Володимирович укотре помилився з визначенням стартового складу. Відтак сталося так, що Блохін намагався піднести колезі сюрприз, натомість сам потрапив у свою ж пастку. І не варто тут вішати всіх собак на субтильний динамівський захист, бо він є таким, як є. Й кращим навряд чи стане.

Віда, котрий ставив у своєму попередньому колективі антирекорди чемпіонської Ліги, навряд чи перетвориться на її справжнього рекордсмена. Головне у даній ситуації - якщо не навчити, то принаймні мотивувати таких собі "буратин", налаштувати їх на вирішальний бій. Донецький тренер у першому таймі це зумів зробити. Київський - …

Щодо можливих пенальті в епізодах за участі Гармаша та Мбокані. Як би кому не хотілося, проте в першому випадку м'яч знайшов руку лежачого донеччанина, відтак резону вказувати на позначку майже не було. Коли чіпляли Мбокані - привід справді був. Момент, як то кажуть, на розгляд арбітра. Арбітр його розглянув і вчинив так, як вважав за необхідне. Судити Абдулу ми, певна річ, можемо, проте за бажання його аналогічним чином можна й виправдати.

Зрозуміло, що на старті другої половини гри господарям було сутужніше, аніж перед стартовим свистком, адже доводилося починати з мінус два. Але хто їм лікар?! Проте, як парадоксально це не звучить, завдання киян у другому таймі було куди очевиднішим, ніж сорок п'ять хвилин по тому. Якщо до початку матчу можна було щось мудрувати й проектувати, то в другій частині зустрічі інших варіантів не залишалося, окрім як тиснути й атакувати. "Шахтар", як досвідчений боєць, безумовно знав, як у такій ситуації діяти. Гості намагалися "сушити" гру, відтискати її подалі до центру поля, покладаючись на свою контргру. Це як досвідчений боксер, котрий веде перед за очками, потім уміло стримує свого опонента клінчуванням. А чом би й ні? В такому випадку всі засоби хороші, адже ціна матчу, точніше поразки - надто висока.

У підсумку досвідчений боєць не дав жодних шансів своєму візаві. За винятком якихось локальних епізодів. Кривити душею не варто - динамівці справді намагалися щось змінити, щось втнути попереду. Проте все це настільки непереконливо, не стільки "завдяки", скільки "наперекір", що говорити про реальність "реконкісти" не доводиться. Тому все закономірно. Народжений повзати літати не зможе.

Що ж, "Динамо" тепер залишається з новим тренером змагатися із "Металістом" за зону Ліги Європи. А Блохін вже закінчив ґвалтувати долю й наші сподівання.

Олександр Солнцев